Гордість та характер Дніпровщини – славнозвісний петриківський розпис, який походить з однойменного села. Історики вважають, що традиційна орнаментальна техніка з рослинними мотивами народилася саме з оздоблення сільських хат. Натхненням для рослинних орнаментів ставала місцева природа – садові й лугові квіти, ягоди, листя винограду та папороті. Подібні мотиви зустрічаються в іконописі, прикладних мистецтвах – оздобленні посуду, рушників та одягу. У 2013 петриківський розпис було внесено до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Дефіцит дерева, притаманний південним регіонам, позначився й на сільських будинках Дніпровщини. Через багаті поклади глини споконвіку для будівництва тут повсюдно використовували саман – також відомий як лимпач – необпалену цеглу із суміші глини, соломи та піску. Проте найбільшого поширення у регіоні набули цегляні будинки. Не в останню чергу це пов’язано із будівельними практиками менонітів, які почали заселяти Дніпровщину на початку XIX століття. У більш сучасних оселях можна побачити дерев’яні фронтони, також поширене оздоблення торцю та карнизу даху дерев’яними планками.

Фасади в області часто фарбують у світлі пастельні відтінки, у поєднанні з синіми та зеленими фронтонами. Колірні комбінації примножуються і через декоративні елементи, які часто пофарбовані у синій, зелений, коричневий. Прикрашають будинки цегляним та ліпним декором. Яскрава ознака області – розмаїття рослинних та геометричних ліпних елементів, які стилістично перегукуються із петриківкою. Кути та фасади будинків оздоблюють розмальованими плитками та орнаментами – особливо в області полюбляють виноград та ромби. Фронтони вінчають дерев’яні піки.

Своєрідним продовженням традицій будівництва з глини є використання керамічної плитки. За цим практичним та довговічним матеріалом селяни зверталися до місцевих гончарних майстрів або виготовляли їх власноруч. Для прикрашання фасадів будинків використовувалися як базові форми й трафарети (шахматки, ромби), так і більш індивідуальні патерни.